МЕЛЬНИЧУК АНАТОЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
Заслужений лікар України
Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) Комунального підприємства «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка» Рівненської обласної ради
Голова Правління громадської організації «Асоціація анестезіологів Рівненської області»
КЕРУЮЧИЙ РІВНЕНСЬКОЮ ФІЛІЄЮ КАФЕДРИ АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ТА ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ ФАКУЛЬТЕТУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ.ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
Головний анестезіолог департаменту цивільного захисту та охорони здоров'я населення Рівненської обласної держадміністрації.
Вища кваліфікаційна категорія. Стаж по спеціальності - 43 роки
Мельничук Анатолій Володимирович, 1956 року народження, закінчив Тернопільський медичний інститут в 1979 році по спеціальності лікувальна справа. В 1979-1980 рр. проходив інтернатуру на базі Рівненської обласної лікарні по спеціальності хірургія. З 1979 року по 1990 рік працював лікарем-анестезіологом у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Рівненської обласної лікарні.
У 1990 році колективом відділення анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) Рівненської обласної лікарні був обраний на посаду завідувача відділення. На посаді головного анестезіолога провів створення мережі відділень А.І.Т. в області, запровадив повну інформативність анестезіологічного простору області. З 1980 року приймає участь в наданні виїздної консультативної допомоги по лінії відділення екстреної та планової консультативної допомоги на важкі випадки. За рік виконує біля 30 виїздів з приводу різних станів, що вимагають невідкладної реанімаційної та анестезіологічної допомоги. При потребі надає допомогу по евакуації тяжких хворих в обласну лікарню.
Приймає активну участь в санітарно-просвітницькій роботі серед хворих, що знаходяться на лікуванні в відділенні, а також серед населення м. Рівне та Рівненської області. Ініціатор та виконавець створення першого на Україні спеціалізованого реанімобіля за европейськими стандартами, який успішно пройшов всі випробування та був продемонстрований в МОЗ України, де отримав найвищу оцінку.
На посаді завідувача бере участь як в лікувальній роботі з реанімаційними хворими, так і в анестезіологічому забезпеченні операцій, діагностичних та лікувальних маніпуляцій. Під його керівництвом реалізується сучасна стратегія анестезіології та інтенсивної терапії, впроваджено більше 40 методик, розроблені методичні рекомендації, надруковано понад 60 статей.
За його ініціативою в Рівненській обласній клінічній лікарні ім. Ю. Семенюка на базі АІТ була відкрита Рівненська філія кафедри анестезіології та інтенсивної терапії факультету післядипломної освіти ЛНМУ ім. Д. Галицького, яка щорічно проводить цикли тематичних удосконалень.
За 45 років медичної практики Анатолій Мельничук пройшов шлях від лікаря-анестезіолога до завідуючого відділення анестезіології та інтенсивної терапії Рівненської обласної клінічної лікарні. За його плечима – не одне врятоване життя, а отже й справедливе визнання: заслужений лікар України, голова правління Рівненської обласної громадської організації "Асоціація анестезіологів Рівненської області", нагороджений Орденом Святого Пантелеймона.
На посаді головного позаштатного анестезіолога області регулярно проводить планові виїзди в райони по перевірці стану анестезіологічної служби, відділень та палат інтенсивної терапії. Один з ініціаторів створення Наказу № 303 МОЗ України, який регламентує роботу анестезіологічної служби України.
Впроваджена і регулярно оновлюється електронна база даних обліку анестезіологічних кадрів області, наявної апаратури відділень АІТ та палат ІТ області, статистичні дані, впроваджено модемний зв'язок між відділеннями АІТ області і міст для надання консультативної анестезіологічної допомоги та ІТ населенню області.
Активно брав участь в усіх З'їздах анестезіологів України, Національних конгресах анестезіологів України, пленумах анестезіологів України, конференціях асоціації анестезіологів України з міжнародною участю.
В час становлення незалежності України був обраний депутатом першого скликання Рівненської обласної Ради.
Один з ініціаторів створення Асоціації анестезіологів України. Створив Асоціацію анестезіологів Рівненської області, де був обраний Головою асоціації. На посаді Голови Асоціації проводить активну роботу по впровадженню в області новітніх технологій і методик АІТ, підготував понад 250 лікарів-анестезіологів
Приймає участь в створенні та випуску Українського анестезіологічного журналу "Біль та знеболення", інших методичних публікацій. Регулярно проробляє і реферує монографії та періодику по свій та суміжним спеціальностям, яка поступає в обласну медичну бібліотеку по лінії МБА та Інтернету. Проводить ехо-конференції, бере участь в Інтернет-конференціях як в Україні так і за кордоном. Підготував понад 250 лікарів-анестезіологів.
Проводить колегії УОЗ по наданню анестезіологічної допомоги та інтенсивної терапії населенню області за участю головних лікарів ЛПЗ області і районних анестезіологів, підготовці В АІТ області до акредитації.
За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви нагороджений Патріархом Київським і Всієї Руси-України Філаретом – орденом Святого Юрія Переможця (Девіз Ордену - "За боротьбу зі злом"), а колектив відділення анестезіології та інтенсивної терапії-реанімації Рівненської обласної клінічної лікарні, який він очолює, нагороджений Благочинною грамотою.
Користується заслуженою повагою колег та жителів міста, пропагує здоровий спосіб життя в колективі: заняття фізкультурою та спортом, туризмом, гірськолижним спортом, футболом.Нагороджений численними грамотами: Рівненської обласної ради, обласної держадміністрації, та двічі МОЗ України. За внесок в розвиток практичної медицини України та області в 2007 році Мельничуку Анатолію Володимировичу було присвоєне почесне звання «Заслужений лікар України».
Схиархимандрит Пимен (Мензатюк), ректор Рівненської духовної семінарії (2008-2011рр.) подарував ВАІТ ікону, яку відділення цінує і береже
Перший настоятель відродженого Свято-Георгіївського монастиря в селі Пляшева (Козацьки Могили) архимандрит Олексій (2002-2011 рр.)
Нагороджений Відзнакою святого великомученика і цілителя Пантелеймона: "За жертовне служіння у збереженні дару життя та заслуги перед Помісною Українською Православною Церквою й побожним народом", 14.10.2022 р. Нагороду вручив предстоятель ПЦУ Блаженнійший Митрополит Епіфаній
09.08.2023 р. А. Мельничук нагороджений Орденом Святого Пантелеймона «За самовіддане служіння українському народу, мужність і стійкість у боротьбі за здоров’я українців, за свободу й незалежність України у війні з російським агресором»
Досвід трансфузії цільної крові в умовах війни: проф. анестезіології (США) Ром Стівенс і директор Центру служби крові Л. Михальчук.
Професор анестезіології та медицини з Чикаго (США) Ром Стівенс та завідувач ВАІТ РОКЛ Анатолій Мельничук у палаті інтенсивної терапії.
Анатолій Мельничук з Уляною Супрун, міністром охорони здоров'я України (1 серпня 2015 — 29 серпня 2019 рр.) під час її візиту в містоРівне.
ДОСЬЄ ПРОФЕСІОНАЛА: ІНТЕРВ'Ю НА САЙТІ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ ім. ЮРІЯ СЕМЕНЧУКА 03.05.2024 р.
Спокійний, виважений, справедливий, професіонал свої справи, патріот, людина, яка присвятила життя медицині та розвитку роботи анестезіологічної служби на рівні області і України. Особистість, котра зуміла організувати роботу відділення та колективу так, аби кожен мав можливість реалізуватися в обраній спеціалізації та любив те, що робить.
🔵 Завідувач Відділення анестезіології та інтенсивної терапії, Голова правління Рівненської обласної громадської організації "Асоціація анестезіологів Рівненської області" Анатолій Володимирович МЕЛЬНИЧУК дав розгорнуте інтерв'ю 3 травня 2024 року на сайті Рівненської обласної клінічної лікарні імені Юрія Семенюка в рубриці #особистістьфахівця
Анатолію Володимировичу, розкажіть, як обрали медичний шлях, можливо, батьки, рідні були медиками?
Зовсім випадково, один із родичів був лікарем, тож і я вирішив, що нічим не гірший, вступив одразу в Тернопільський медичний інститут. У школі ж більше подобалася література, любив малювати, відвідував музичну школу. Батьки мої не були медиками, але коли дізналися, що я вирішив стати лікарем, підтримали мене.
Чи збереглися Ваші творчі захоплення шкільних років у дорослому житті?
Зараз не малюю, але багато малював по медицині, це спеціальні були малюнки, перенесення якихось своїх медичних думок на папір у вигляді схем, анатомії, топографії, воно мені дуже знадобилося. Був такий колись шеф у нас, наш вчитель, світла йому пам'ять, Струменський В.М., він був перший керівник анестезіології в області, то він відправив мене в Харків вивчати провідникову анестезію, і мені там дуже це стало в нагоді (вміння малювати). Я сидів цілодобово в інституті ортопедії малював, малював і привіз те все на Рівненщину, і це дало поштовх розвитку провідникової анестезії в області.
А чому все ж саме анестезіологія?
В 1979 році я прийшов в обласну лікарню інтерном-хірургом, ще в інтернатурі оперував, після закінчення інтернатури отримав третю категорію з хірургії. Першим вчителем по хірургії був Юрій Степанович Семенюк, він давав мені практикуватися. Про анестезіологію я в той час не думав. Вона мене зацікавила згодом.
Як і чому Ви надали перевагу анестезіології?
В той же час коли я був на інтернатурі, до мене підійшов Струменський Всеволод Миколайович, і я не знаю, чим я йому сподобався, але саме він переконав мене про перехід в анестезіологію. Тоді мало було анестезіологів, всього декілька лікарів на всю обласну лікарню, тому під час другої частини інтернатури ми працювали по-справжньому графіку, як «дорослі» анестезіологи в операційних, літали і їздили по області по санавіації, в автомобілях, гелікоптерах і літаках. Спеціальність прогресивна, молода, вона тоді стрімко розвивалася в Європі та світі, і всі думали, що і в нас так буде, але Москва йшла своїм шляхом, реаніматологія там була така, знаєте, радянська, «дубова». Але ми, молоді, мозок молодий, і нам було цікаво, тож ми до Києва пригорнулися, і тоді зовсім по-іншому почала розвиватися анестезіологія в Україні, з часом же вона стала клінічною дисципліною по класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я. І так ми з київськими нашими вчителями, керівниками служби подружилися, а наша область їм дуже подобалася. Згодом ця дружба переросла в тісну співпрацю між кафедрами анестезіології Києва і анестезіологами Рівненщини.
Ви згадували під час розмови прізвища Ваших вчителів, кого можете назвати своїм наставником у професії?
Наш керівник Струменський Всеволод Миколайович тоді був організатором анестезіологічної служби, керував всім процесом у місті, області, лікарні. Були ще кілька людей, одним із них був Серветник Олександр Васильович, ми з ним теж подружилися, він допомагав і сприяв моєму становленню як лікаря.
Коли Ви очолили відділення АІТ, чи складно було?
На посаду завідувача мене обрав колектив у 1990 році. Зібралася вся реанімація, з дозволу головного лікаря Брожика Миколи Степановича, це близько 100 осіб, і вони вирішили вибрати завідувача – і вибрали мене. Це, звичайно, не всім подобалося, можливо, через це припинилися такі вибори, адже вибирали людину, яка буде відстоювати не свої, а корпоративні, колективні права назавжди, так і трапилося. Початок був дуже складний, адже починати завжди складно.
Такі вибори – це був перший випадок у лікарні, як Ви відреагували на таке рішення колективу, чи були готові його очолити?
Одразу довелося міркувати над стратегією досягнення мети. Я розумів, що треба починати працювати і працювати швидко й ефективно. Ми почали працювати, і багато чого вдалося.
Які кроки на посаді завідувача вважаєте найбільш результативними?
Коли я став завідувачем, прийняв рішення розділити на той час єдине відділення на два – анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) і детоксикації. Час показав, що таке рішення було правильним. Створювався перший український наказ по анестезіології, де було розписано діяльність служби, штатний розпис. Завдяки моїм київським керівникам, я був включений у робочу групу МОЗ щодо розробки цього наказу. Повернувшись із цим проєктом, пішов до головного лікаря Брожика з пропозицією першими в Україні розробити подібний наказ по лікарні, який регламентував би діяльність служби як абсолютно самостійної структури, бо ще в жодній області такого не було. Ми це зробили і почали працювати як лікарі, а не як підсобники в операційній та реанімації. У нас в лікарні було введене поняття «лікуючий лікар-анестезіолог», а пізніше так само сталось і в Україні. Ми зі старшим анестезистом Іщуком Олександром Петровичем розробили проєкт реконструкції та обладнання автомобіля «RAF», який був реалізований завдяки коштам виділеним ОДА в Польщі, в Любліні на автомобільному заводі. Цей автомобіль став першим реанімобілем європейського зразка в Україні. Він був продемонстрований у МОЗ України, де отримав найвищі оцінки і був взятий за зразок.
Тобто не тільки в Рівненській обласній лікарні Ви були таким певним носієм реформ в анестезіологічній службі, а і в Україні загалом?
Так, це всі завжди знали і до сьогодні, перший заступник Міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка Сергій Дубров на всіх зустрічах, любить зазначити, що анестезіологія Рівненської області – це №1.
Яким хотілося б бачити відділення через 5-10 років, що хотілося б змінити перш за все?
Хочу вам сказати, що ідеальних умов в Україні в роботі відділень анестезіології та інтенсивної терапії не існує. Існує велика різниця між різними областями України і навіть в межах однієї області. Тобто хотілось би в недалекому майбутньому створити уніфіковану форму і зміст в роботі відділень анестезіології та інтенсивної терапії. Наша область як завжди повинна бути першою і найкращою. А це і площі, обладнання, кадри (колектив – це святе), сучасні технології інтенсивної терапії та знеболення. У цивілізованому світі немає ідеальної форми організації охорони здоров’я. Якщо в ідеалі, то потрібно створити людям нормальні умови для роботи, для сім'ї, заробітну плату, тільки тоді ми можемо забезпечити хороший пакет по охороні здоров'я.
Сьогодні Відділення анестезіології та інтенсивної терапії – це що для вас?
Це сім'я. Я вважаю, що це найкласніший колектив лікарні. Відбувається природнє доповнення старшого покоління молодшим у всіх підрозділах. Я роблю все для того, щоб колектив співпрацював, щоб цей організм жив, щоб не розділявся на частинки, які би протидіяли одна одній. Сучасні умови дуже відрізняються від того, що було раніше. Сьогодні багато чого нового і невідомого. Але ми це все екстраполюємо на нашу маленьку організацію і намагаємося створити умови, щоб продукт вийшов ідеальний. Ми стараємося!
Згадували Ви і про навчання фахівців відділення, як вдається в такий час вдосконалювати свої навички?
У нас тривалий час працює філія кафедри анестезіології та інтенсивної терапії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Проводимо навчання для лікарів нашої області та інших областей. Війна внесла корективи в нашу роботу і життя. До лікаря-анестезіолога збільшилася кількість вимог. Активно залучаємо іноземних спеціалістів для проведення навчань та обміну досвідом. Зокрема, професор анестезіології з США Ром Стівенс, провідні американські спеціалісти, які завітали до нас завдяки злагодженій взаємодії спеціалістів нашої лікарні та благодійної організації «MedGlobal», також американський анестезіолог українського походження Олег Туркот, лікар і медичний координатор з США Олексій Пустовойтов. Тому, якщо з’являється щось новеньке, ми хочемо одразу підхопити. Наприкінці травня плануємо поїхати на світовий конгрес в Мюнхен (Німеччина), хоч це дуже важко, але це потрібно, тим більше в нас доповідь там є. Так само ми організовуємо навчання для членів асоціації анестезіологів Рівненщини і трапляється таке, що не вистачає місць, тому іноді навіть вводимо обмеження по кількості. Головне, що є бажання навчатися і розвиватися.
Із чого складається типовий робочий день завідувача відділення АІТ?
Навіть не знаю, що сказати, чесно, через те, що він ненормований. На роботу я люблю приїздити рано, люблю дізнатися всю інформацію ще до того, як мені хтось щось розповість, самостійно оцінити, що, де, як. Також це постійний контакт із директорами нашими. 24/7 ти на роботі, навіть коли маєш вільний час вдома чи десь вдається поїхати. Не буває такого, щоб я вимкнув телефон, немає такого, щоб він був «німий». Я завжди всім своїм колегам говорив: у процесі обговорення завжди можна знайти правильне рішення. Не люблю егоїстів, які хочуть сказати, що вони знають все і вміють, так не буває, завжди є чому в когось повчитися. Завжди є якась маленька «молекула», яка виглядає краще, ніж твоя, потрібно оцінити достойно і сказати, що це рішення правильне, і воно не твоє, і нічого страшного в цьому немає. Розум повинен керувати всіма процесами, не хаос, ні пориви якісь нерозумні, ти повинен думати постійно, тільки тоді буде хороший продукт. Збори лікарів відділення у нас носять спонтанний характер. Обговорюються питання, які виникають в плановому і ургентному порядку – треба, щоб було і цікаво і корисно.
Тобто Ви збираєтеся за потреби, так?
Так, це сучасний підхід до організації роботи, він мені дуже подобається, бо він живий. Коли все нормально, і тихо, і спокійно, щось не те. В анестезіолога не може бути спокійно, адже це критичні ситуації, які трапляються кожної секунди чи в операційній, чи в інтенсивній терапії… Сучасний підхід вимагає швидких рішень, обдуманих, хороших, але щоб робилося все швидко і на часі.
Зважаючи на те, скільки років у медицині, за що любите свою роботу?
Це дуже складне питання. Просто любиш це, без примусу, і коли навколо люди, які також переживають і живуть роботою.
Як любите відпочивати у вихідні?
Любимо грати у футбол, відновили медичний футбол в обласній лікарні. Люблю подорожі: відпочинок біля води, гори… І не просто гори, а колективні походи на Говерлу і так далі…
Подобається подорожувати з колективом?
Так, до пандемії covid-19, повномасштабного вторгнення росії пакували декілька бусів і їхали подорожувати по Україні, на Говерлу, в будь-яку погоду.
Чи допомагають такі поїздки надалі в роботі?
Психологічно цікаво, коли ви їдете в автобусах, усі об’єднані однією ідеєю, треба всім обов’язково вийти на ту гору, незважаючи ні на що.
Ви згадали і за спорт, це ще з шкільних чи університетських часів?
У школі не було в мене чогось такого улюбленого, я не віддавав перевагу чомусь, я любив усе. А в інституті любив найбільше футбол. До речі, раніше ми всі разом із колективом їздили в Буковель навіть по декілька разів на рік. Я взагалі перший раз став на лижі в 50 років.
А є у Вас час на почитати книги, послухати музику?
Дуже музику люблю – джаз, блюз. Люблю, але так, щоб не багато, у міру. Є джерела постачання оригінальної музики в платівках і дисках. Добре, що стара технологія програвача вінілу сьогодні повертається в моду.
А читати подобається тільки професійну літературу?
Ні, художня література теж. У мене бібліотека велика – є медична література, багато художньої, багато книг з історії України, про національно-визвольні змагання. Правду хочеться знати, все життя її ховали. У мене історично родина пов'язана була з національно-визвольною боротьбою.
Як саме?
Дід був висланий у Казахстан як «куркуль». Батька забрали в радянську армію, вони з однодумцями в Білорусії зробили загін і втекли з радянської армії, і пішли в ліси Рівненської області, де продовжували боротьбу. Мамин рідний брат у Цуманських лісах у 1953-му році загинув. Генетично воно є і нікуди не ділося.
Про що мрієте, окрім Перемоги?
Глобально однієї Перемоги мало, Перемога – це початок. Держави по суті ще не було, тому за неї треба продовжувати боротьбу.. Зробити національну державу, таку щоб її любили, берегли і поважали.
Асоціація анестезіологів
Рівненської області
© 2010-2021
Правління: 33007 Україна,
м. Рівне, вул. Київська, 78-Г
Відділення АІТ РОКЛ
телефон: (0362) 64-38-34
e-mail: goaaro@gmail.com
Приєднуйтесь на Facebook!
